Розвиток науки
В єдиному руслі розвивається і європейська наука, настільки сильно вплинула не лише на європейську цивілізацію, а й на все людство.
У XVI-XVII вв. у розвитку природознавства відбуваються суттєві зрушення, повязані із загальним культурним прогресом суспільства, розвитком людської свідомості і зростанням матеріального виробництва. Цьому у величезній мірі сприяли Великі географічні відкриття, що дали масу нових фактів з географії, геології, ботаніки, зоології, астрономії. Основний прогрес у галузі природничих наук у цей період відбувався по лінії узагальнення та осмислення накопиченої інформації. Так, німець Агрікола +1 (1494-1555) зібрав і систематизував відомості про рудах і мінералах і описав техніку гірничорудної справи. Швейцарець Конрад Геснер (1516-1565) склав фундаментальну працю «Історія тварин». Зявилися перші в європейській історії багатотомні класифікацією рослин, в Європі було закладено перший ботанічні сади. Знаменитий швейцарський лікар Ф.А. Парацельс (1493-1541), основоположник гомеопатії, вивчав природу людського організму, причини хвороб, методи їх лікування. Весалій (1514-1564), який народився в Брюсселі, який навчався у Франції та Італії, автор праці «Про будову людського тіла», заклав основи сучасної анатомії, і вже в XVII ст. ідеї Весалія були визнані в усіх європейських країнах. Англійський учений Вільям Гарвей (1578-1657) відкрив кровообіг у людини. Велику роль у розвитку природознавства методів зіграв англієць Френсіс Бекон (1564-1626), який стверджував, що справжнє знання повинно грунтуватися на досвіді.
В області фізики можна назвати цілу низку великих імен. Це Леонардо да Вінчі (1452-1519). Геніальний вчений, він склав технічні проекти, набагато випередили її час креслення механізмів, верстатів, апаратів, включаючи проект літаючої машини. Італієць Еванджеліста Торрічеллі (1608-1647) займався питаннями гідродинаміки, вивчав атмосферний тиск, створив ртутний барометр. Французький учений Блез Паскаль (1623-1662) відкрив закон про передачу тиску в рідинах і газах.
Великий внесок у розвиток фізики вніс італієць Галілео Галілей (1564-1642), активно вивчав кінематику, динаміку, опір матеріалів, акустику, Паскаля. Проте ще більшу популярність він здобув як астроном; він вперше сконструював телескоп і вперше в історії людства побачив величезну кількість зір, невидимих для неозброєного ока, гори на поверхні Місяця, плями на Сонці. Його попередником був польський вчений Микола Коперник (1473-1543), автор знаменитої праці «Про обертання небесних сфер», в якому він доводив, що Земля не є нерухомим центром світу, а обертається разом з іншими планетами навколо Сонця. Погляди Коперника були розвинені німецьким астрономом Іоганном Кеплером (1571-1630), якому вдалося сформулювати закони руху планет. Ідеї ці поділяв і Бруно Джордано (1548-1600), який стверджував, що світ нескінченний і що Сонце є лише однією з безмежної кількості зірок, які, як і Сонце, мають планети, подібні до Землі.
Швидко розвивається математика. Італієць Джероламо Кapдано (1501-1576) знаходить спосіб вирішення рівнянь третього ступеня. Винайдено і в 1614 р. опубліковані перші таблиці логарифмів. До середини XVII ст. в загальне вживання входять спеціальні знаки для запису алгебраїчних знаки дій - додавання, піднесення до степеня, добування кореня, рівності, дужок та ін Знаменитий французький математик Франсуа Вієт (1540-1603) запропонував використовувати літерні позначення не тільки для невідомих, але й відомих величин, що дало можливість ставити і вирішувати алгебраїчні задачі в загальній формі. Математична символіка була вдосконалена Рене Декартом (1596-1650), який створив аналітичну геометрію. Француз Пєр Ферма (1601-1665) успішно розробляв проблему обчислення нескінченно малих величин.
Національні досягнення швидко ставали надбанням всієї європейської наукової думки. До кінця пізнього Середньовіччя в Європі помітно змінюється організація науки та наукових досліджень. Створюються гуртки учених, спільно обговорюють досліди, методику, завдання, результати. На базі наукових гуртків у середині XVII ст. утворюються національні академії наук - перші з них виникли в Англії та Франції.
Епоха Середньовіччя тривала 1200 pet, протягом яких у Європі склався феодальний лад панувало велике феодальне землеволодіння і дрібне селянське землекористування, широкий розвиток отримали міста, які звільнилися з-під влади феодалів і стали осередком ремесел і торгівлі.
В XI-XV ст. замість феодальної роздробленості в Європі відбувається процес формування централізованих держав - Англії, Франції, Португалії, Іспанії, Голландії та ін Де виникають органи державного управління - кортеси (Іспанія), парламент (Англія), Генеральні штати (Франція).
Посилення централізованої влади сприяло більш успішному розвитку господарства, науки, культури, появи нової форми організації виробництва - мануфактури. У Європі зароджуються і затверджуються капіталістичні відносини, чому в чималому ступені сприяли Великі географічні відкриття.
В епоху Середньовіччя почалося формування західноєвропейської цивілізації, що розвивається, з великим динамізмом, ніж всі попередні цивілізації, що зумовлювалося низкою історичних чинників (спадщиною римської матеріальної і духовної культури, існуванням на території Європи імперій Карла Великого і Оттона I, що обєднали багато племен і країни, впливом християнства як єдиної для всіх релігії, роллю корпоративності, що пронизує всі сфери суспільного устрою).
У період пізнього Середньовіччя оформляється найважливіша ідея Заходу: активне ставлення до життя, прагнення пізнавати навколишній світ і переконаність у тому, що він може бути пізнаний за допомогою розуму, бажання перетворювати світ в інтересах людини.