Перехід до постіндустріальної цивілізації

Аналіз наслідків, викликаних третій НТР, ліг в основу теорій «нового індустріального» і постіндустріального суспільств, розроблених західними вченими в другій половині XX ст. На жаль, переважна більшість радянських теоретиків в основному критично ставився до концепцій Р. Арона, Д. Белла, Дж. Гелбрейт, У. Ростоу, Е. Жака, Ж. Фурастьє, П. Драккера і багатьох інших західних вчених з цілком обєктивних і ряду субєктивних причин. Незважаючи на загальний характер НТР, в СРСР і країнах соціалістичної співдружності вона тривалий час розвивалася в обмеженій, переважно військовій сфері, що істотно не впливало на сукупність соціально-економічних відносин, духовне життя суспільства, як це було в західному світі. Недостатність або відсутність необхідного матеріалу в звязку з цим у поєднанні з крайньою ідеологізацією, партійної регламентацією дослідницької діяльності (особливо в сфері суспільних наук) стримували роботу вчених в СРСР і соціалістичних країнах в цьому напрямку. Однак у міру розвитку НТР у нашій країні, а також з початком процесу кардинальних політичних змін на зламі 80-90-х рр.. дані концепції почали знаходити все більше число прихильників у Росії.

Творці концепції «нового індустріального» і постіндустріального суспільств виходять з посилки, що науково-технічна революція є провідним фактором трансформації сучасного суспільства. Так, технологічний прогрес суттєво модифікував соціальні відносини, викликав масові потреби й одночасно створив засоби задоволення цих потреб. При цьому відбулася відмова від розвитку уніфікованих виробництва та споживання, тобто активізувався процес індивідуалізації як виробництва, так і споживання, що перш за все отримало вираження в небувалих зрушення в структурі робочої сили, зумовивши її дрейф зі сфери виробництва в сферу послуг та інформації. Таким чином, праця стала втрачати яскраво виражений суспільний характер (форму), тому що значна частина людей отримала можливість самовираження та самовдосконалення на основі індивідуального вибору роду занять. Іншими словами трудова діяльність у постіндустрітальном суспільстві все менш мотивується усвідомленням матеріальної необхідності (в силу достатньої насиченості ринку товарів і послуг, розвинутої системи соціального забезпечення і т. д.), модифікуючись у більш високий тип діяльності - творчість.

Саме це знімає, здавалося б, нерозвязне (за Марксом) соціальне протиріччя між дедалі більше купують громадський характер виробництвом і приватним привласненням його результатів, а людина з придатка машини все більше перетворюється на творця, про що свідчить інтенсивне зростання рівня кваліфікації, професіоналізму працівників, рівня освіти в цілому. З цієї причини наука в постіндустріальний період стала провідним фактором розвитку суспільства в цілому і вдосконалення індивіда зокрема.

Таким чином, вже в рамках постіндустріального суспільства вирішуються багато соціальні проблеми західної цивілізації на основі забезпечення гідного рівня життя, більшості індивідів у розвинених країнах. Одночасно постіндустріальна концепція певною мірою обгрунтовано показує можливі шляхи подальшого розвитку цивілізації.

Проте не можна не враховувати ту обставину, що постіндустріальна западноцівілізаціонная система, незважаючи на лідерство в сучасному світі, не може претендувати, тим не менше, на загальність. Її техногенний характер не збігається в принципі з основами паралельно розвиваються цивілізацій Сходу, з їх запереченням індивідуалізму, культом традиційної ієрархії влади, колективізмом і т. д. Крім цього величезне число народів планети (в основному не англосаксонських) чи стикається з проблемами життя в постіндустріальному світі, часто борючись за просте біологічне виживання (більшість народів Азії, Африки, частково Латинської Америки).

На наш погляд, з урахуванням цих зауважень, ми можемо розглядати постіндустріальну цивілізацію як нового етапу в розвитку західноєвропейської цивілізації, у тому числі окремі, найбільш передові країни Сходу (Японія, нові індустріальні країни), і на цій підставі трактувати її як одну з можливих моделей суспільного прогресу.