Соціально-економічний розвиток Росії у другій половині XVIII ст

Перші роки після смерті Петра. Ці роки характеризувалися політичної реакцією і погіршенням економічного становища Росії. Часті палацові перевороти, змови, засилля іноземців, марнотратство двору, фаворитизм, за рахунок якого складалися багатства окремих вискочок, швидкі зміни зовнішньої політики, поряд з посиленням кріпосництва і руйнуванням трудящих мас, справили негативний вплив на темпи економічного розвитку Росії.

Загальна ситуація змінюється у другій половині XVIII ст. за царювання Єлизавети Петрівни (1709-1761/62) і особливо Катерини II (1729-1796).

Сільське господарство. Як і раніше, провідною галуззю економіки Росії залишалося сільське господарство. Феодально-кріпосницькі відносини поширювалися і вшир і вглиб. Вони охоплювали нові території і нові категорії населення. Основний шлях розвитку цієї галузі - екстенсивний, за рахунок освоєння нових площ.

Про розширення кріпосництва можна судити зі встановлення кріпосного права в 1783 р. на Лівобережній Україні, у 1796 р. - на півдні України, у Криму та Передкавказзя. Після входження до складу Росії Білорусії і Правобережної України кріпосницька там система була збережена. Частина земель була роздана російським поміщикам. В 1755 р. як постійних працівників на уральських заводах були закріплені заводські робочі.

Положення кріпосних селян погіршувався - поміщики отримали в 1765 р. дозвіл засилати своїх селян до Сибіру на каторгу, причому без суду і слідства. Селян можна було продати, програти в карти. У разі визнання селян у зачині заворушень вони самі повинні були оплачувати витрати, повязані з придушенням їхніх виступів, - такий захід передбачалася 1763 указом У 1767 р. видано указ, що забороняв скарги селян імператриці на своїх поміщиків.

З точки зору використання різних форм експлуатації в цей період склалися два великі райони: на чорноземних і південних землях провідною формою ренти стала відробіткова (панщина), в районах з неродючому грунтом - грошовий оброк. До кінця XVIII ст. в чорноземних губерніях набула поширення місячину, що означало позбавлення селянина земельного наділу та отримання ним мізерної плати за його працю.

Разом з тим зявлялося все більше ознак розкладання кріпосницьких виробничих відносин. Про це свідчать спроби окремих поміщиків застосовувати технічні пристрої, багатопільної вводити сівозміни, вирощувати нові культури і навіть будувати мануфактури - все це вело до зростання товарності господарства, хоча його основою залишалося кріпацтво.

Промисловість. В другій половині XVIII ст. подальший розвиток отримала промисловість. Єлизавета Петрівна і Катерина II проводила Петром I продовжували політику заохочення розвитку вітчизняної промисловості та російської торгівлі.

У середині XVIII ст. в Росії зявилися перші бавовняні мануфактури, які належать купцям, а трохи пізніше - і розбагатілим селянам. До кінця століття їх число досягло 200. Москва поступово ставала великим центром текстильної промисловості. Важливе значення для розвитку вітчизняного промислового виробництва мало видання в 1775 р. II маніфесту Катерини про вільний закладі промислових підприємств представниками всіх верств тодішнього суспільства. Маніфест усував багато обмежень у створенні промислових підприємств і дозволяв «всім і кожному заводити всякого роду стани". Говорячи сучасною мовою, в Росії вводилася свобода підприємництва. Крім того, Катерина II відмінила збори у ряді виробництв з дрібних промислів. Прийняття маніфесту було формою заохочення дворянства і його пристосування до нових умов господарювання. У той же час ці заходи відображали зростання капіталістичного устрою в країні.

До кінця XVIII ст. в країні діяло понад 2 тис. промислових підприємств, деякі з них були дуже великими, з числом робочих більше 1200 чоловік.

У важкій промисловості тоді на перше місце за основними показниками знаходився Уральський гірничо-металургійний район.

Провідне положення, як і раніше займала металургійна промисловість. В основі її розвитку лежали потреби як внутрішнього, так і зовнішнього ринку. Російська металургія в цей час зайняла передові позиції в Європі і в світі. Її відрізняв високий технічний рівень, уральські домни були більш продуктивними, ніж західноєвропейські. В результаті успішного розвитку вітчизняної металургії Росія була одним з найбільших у світі експортерів заліза.

У 1770 р. в країні проводилося вже 5,1 млн. пудів чавуну, а в Англії - близько 2 млн. пудів. В останні роки XVIII ст. виплавка чавуну в Росії досягла 10 млн. пудів.

Центром виробництва міді став Південний Урал. У середині XVIII ст. на Уралі грунтуються і перший золотопромислової підприємства.

Одержали подальший розвиток та інші галузі промисловості, у тому числі скляна, шкіряна, паперова.

Промислове розвиток проходив у двох основних формах - дрібнотоварне виробництво і велике мануфактурне виробництво. Основною тенденцією у розвитку дрібнотоварного виробництва було його поступове переростання в підприємства типу кооперації та мануфактури.

На принципах кооперації була організована робота на водному транспорті, який відігравав велику роль в економічному житті країни. Наприкінці XVIII ст. тільки на річках європейської частини Росії використовувалося не менше 10 тис. суден. Широко використовувалася кооперація і на рибних промислах.

Таким чином, у розвитку промисловості Росії у XVIII ст. стався справжній стрибок. У порівнянні з кінцем XVII ст. у всіх галузях промислового виробництва багато разів зросли чисельність великих підприємств мануфактурного типу та обсяг їх продукції, хоча в кінці XVIII ст. темпи розвитку російської металургії у порівнянні з англійською знизилися, оскільки в Англії почався промисловий переворот.

Поряд з кількісними в російській промисловості відбулися і важливі соціально-економічні зміни: збільшилася чисельність вільнонайманою робочої сили і капіталістичних мануфактур.

З галузей промисловості, які використовували вільнонайману працю, слід назвати підприємства текстильної промисловості, де працювали селяни-заробітчани. Будучи кріпаками, вони заробляли необхідну суму (оброк) для сплати свого поміщика. У цьому випадку відносини вільного найму, у який вступали заводчик і кріпак селянин, були капіталістичні виробничі відносини.

З 1762 заборонялося купувати кріпосних селян до заводів, припинилася приписка їх до підприємств. Мануфактури, засновані після цього року особами не дворянського походження, застосовували виключно вільнонайману працю.

У 1775 р. видано указ, що дозволяв селянську промисловість, що стимулювало розвиток виробництва, спричиняло зростання числа заводчиків з купців і селян.

Можна констатувати, що наприкінці XVIII ст. в Росії процес складання капіталістичних виробничих відносин став незворотнім, хоча в економіці панувало кріпацтво, яке справило величезний вплив на форми, шляхи і темпи розвитку капіталізму і визначило в кінцевому рахунку з кінця XVIII ст. економічне відставання Росії від інших європейських країн.

Внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішньої консолідації Російської імперії у XVIII ст. сприяли швидкий розвиток звязків між її регіонами, формування всеросійського ринку. Загальний оборот зовнішньої торгівлі Росії збільшився з 14 млн. рублів на рік у 50-ті роки до 110 млн. рублів у 90-х роках XVIII ст. Поглиблюється спеціалізація господарської діяльності по районах, що посилювало обмін. На численних торгах і ярмарках продавали хліб Чорноземного Центру та України. З Поволжя надходили вовна, шкіри, риба. Урал поставляв залізо; нечорноземних райони славилися ремісничими виробами; Північ торгував сіллю і рибою; Новгородські і Смоленські землі постачали льон і пенька; Сибір і Північ - хутро.

Важливу роль для розвитку всеросійського ринку відіграла скасування в 1754 р. внутрішніх митних зборів. Цей указ був прийнятий в інтересах як купецтва, так і дворянства, оскільки ті й інші активно включалися у торговельні операції. Тоді ж була скасована внутрішня митна риса між Росією і Україною, ліквідовано ряд інших промислових і торгових обмежень, а також монополії на шовк і ситець.

Розвитку торгівлі сприяло поліпшення доріг, будівництво каналів, розвиток судноплавства. Посилилася роль торгової буржуазії. Виникли нові торгові пункти, виросло число ярмарків, базарів, торжка. Зростала чисельність купців. У 1775 р. купецтво було звільнене від подушного податку і обкладене гільдейской митом у розмірі 1% від оголошеного капіталу. Купецтво отримало право на участь у місцевому суді.

У другій половині XVIII ст. у звязку зі скасуванням петровського протекціоністського тарифу зовнішньоторговельні обороти Росії пожвавилися. Вона торгувала з Англією, Швецією, Іраном, Китаєм, Туреччиною та ін Однак зниження ввізних мит погіршило положення російських виробників, і 1757 р. був вироблений новий тариф, посилено протекціоністський.

При Катерині II обороти зовнішньої торгівлі значно виросли, був позитивний зовнішньоторговельний баланс.

Розвиток банківських систем. В історії Росії XVIII ст. став епохою, коли почали засновуватися банки як складову частину ринкової системи, що сприяє утворення ринку капіталів. Перші банки були створені в царювання Єлизавети Петрівни в 1754 р. Це Купецький банк для видачі позик російським купцям під товари з 6% річних. Тоді ж був заснований дворянський банк з конторами в Санкт-Петербурзі й у Москві. Банки створювалися скарбницею. У 1786 р. замість них був заснований Державний позиковий банк для позик під заставу нерухомості, що сприяло розвитку кредиту. У систему кредитних установ Росії увійшли також позичкові та сохранные скарбниці (каси), створені в 1772 р. для отримання дрібного кредиту. У 1775 р. у великих губернських містах були відкриті накази громадського піклування, тобто казенні ломбарди. У цілому ця система створювалася на станових засадах і була малорухливі. У 1758 році був організований Мідний банк, що мав банківські контори в Москві та Санкт-Петербурзі, проте проіснував він недовго. Катерині II були випущені в обіг паперові гроші (асигнування) і державні позики. Одночасно з цим російський уряд став вдаватися до зовнішніх позик.

Зміцнення феодального землеволодіння та диктатури дворянства. В другій половині XVIII ст. лінія на зміцнення феодального землеволодіння та диктатури дворянства була продовжена російським урядом.

Надання дворянам пільг та привілеїв, що підвищують стійкість кріпосного господарства, проводила імператриця Єлизавета Петрівна. Чотири акції у цьому напрямку її уряд зробив у 1754 р.: указ про оголошення винокуріння дворянській монополією, організація Дворянського банку, передача дворянам казенних заводів Уралу та генеральне межування. Тільки у XVIII ст. генеральне межування поповнило дворянське землеволодіння більш ніж на 50 млн. десятин землі.

Іншим джерелом зростання дворянського землеволодіння і душевладенія були пожалування. Щедроти Катерини II перевершили всі, з чим була знайома історія попереднього періоду. Учасникам перевороту, який забезпечив їй трон, вона подарувала 18 тис. кріпаків і 86 тис. руб. нагородних. Цілям зміцнення монопольних прав дворян на землю було підпорядковано указ про заборону промисловцям купувати до своїх підприємствам кріпосних селян.

Розширенню власницьких прав дворян на землю був підпорядкований указ 1782 р., відміняв гірську свободу, тобто право на використання рудних родовищ будь-яким, їх виявив. Тепер дворянин оголошувався не тільки власником землі, а й її надр. Нову привілей дворяни знайшли в маніфесті «Про дарування вільності та свободи всьому російському дворянству». Він був оприлюднений Петром III в 1762 г., а потім підтверджений Катериною II.

Жалуваної грамотою дворянству 1785 Катерина II остаточно закріпила привілеї дворянства. Привілейоване стан мало особливі особисті і майнові права та обовязки. Дворяни були звільнені від податків і повинностей. Помітно збільшилася дворянське землеволодіння. Поміщикам лунали державні і палацові селяни, а також незаселені землі. В областях, прилеглих до Петербургу, отримали дворяни за перші чотири десятиліття XVIII ст. близько мільйона десятин землі. У другій половині століття величезні площі земель поміщикам були роздані до Центрально-Чорноземному районі і Середньому Поволжі. За час свого царювання Катерина II роздала дворянам понад 800 тис. державних і палацових селян.

Феодальні повинності поміщицьких селян Росії до кінця XVIII ст. характеризувалися наступними даними. У 13 губерніях Нечорноземної смуги 55 відсотків селян перебували на грошовому оброк і 45 процентів - на панщині. Іншою була картина в чорноземних губерніях: 74 відсотка поміщицьких селян несли панщину і лише 26 відсотків селян платили оброк.

Територіальні відмінності у поширенні оброку і панщини в поміщицької селі пояснюються головним чином особливостями господарського розвитку тих чи інших географічних місцевостей.

Переважна частина державних селян уже на початку XVIII ст. платила грошову ренту. У 1776 р. на неї були переведені і державні селяни Сибіру, обробні до цього казенну десятин ріллі.

Поміщицьке господарство поступово ставало на шлях товарного виробництва. На продаж проводився перш за все хліб та інша сільськогосподарська продукція. Загальний розвиток товарно-грошових відносин в країні втягувало у свою сферу і селянське господарство, яке, хоч і повільно, але ставало на шлях дрібного товарного виробництва. Поряд з цим посилюється процес розкладу феодальних відносин, що знаходить вираз в усе більшій товарізаціі господарства поміщиків, перекладі ними частини селян на місячину. Все це дозволяє вважати, що в останній третині XVIII ст. феодально-кріпосницького ладу в Росії вступає в смугу кризи.

Зростання території. Адміністративна рефоріа. Протягом XVIII ст. значно збільшилася територія країни. Якщо на початку століття вона дорівнювала приблизно 14 млн. кв. верст, то в 1791 р. - близько 14,5 млн. кв. верст, тобто збільшилася майже на 0,5 млн. кв. верст. Набагато збільшилося і населення країни. За перший ревізії, проведеної в 1719 р., загальна чисельність населення становила 7,8 млн. осіб, за пятий ревізії, що проходила в 1795 р., - 37,2 млн. чоловік, тобто зросла майже в 2,4 рази. При Катерині II була проведена широка адміністративна реформа. У 1775 р. країну розділили на 50 губерній замість колишніх 20. Населення губернії становило від 300 до 400 тис. чоловік. У свою чергу поділялись на повіти губернії з населенням 20-30 тис. чоловік. Вся повнота розпорядчої і поліцейської влади перейшла до губернському правлінню. Державні доходи перебували у віданні казенної палати, а зберігали їх губернські і повітові казначейства.