Розпад СРСР. Посткомуністична Росія. Труднощі переходу до ринкової економіки

З обранням в 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС М.С. Горбачова в СРСР настає період реформ. На першому етапі (з березня 1985 по серпень 1991 р.) в країні ішов процес перегляду основ тоталітарного політичного устрою і планово розподільної-економічної системи.

Що виник в ті роки термін «перебудова» означав що здійснюється зверху перехід до демократизації політичного ладу і допуску ринкових відносин в економіці. Це виражалося у зниженні ролі КПРС у суспільному житті, у відродженні парламентаризму, гласності, в ослабленні централізованого керівництва економікою, у підвищенні прав і відповідальності регіональних органів влади. Всі ці дії керівництва країни мали позитивну спрямованість і в цьому безперечна історична заслуга М.С. Горбачова. По суті це означало, що здійснювався варіант реформування економіки, коли при регулюючої ролі держави мало відбуватися поступове роздержавлення частини власності і впровадження в економіку ринкових відносин.

Однак розвивається економічна криза супроводжувався погіршенням політичної обстановки в країні. Відзначаючи нездатність центрального уряду покращити економічне становище, керівництво союзних республік, країв і областей бачили шлях до поліпшення в децентралізації управління, надання ще більших прав і економічних можливостей регіонах вирішувати на місцях економічні та соціальні проблеми. При цьому їх вимоги виявилися в русі за залишення у розпорядженні регіонів більшою у порівнянні з попереднім періодом частки створеного там національного доходу. Природно, це вело до зменшення частки, що надходить в централізовані фонди держави.

Все це змусило уряд СРСР дати вказівку про розробку методичних підходів до вирішення питання про так званий регіональний госпрозрахунку, коли обсяг національного доходу, що залишається в розпорядженні регіону, повинен був знаходитися в залежності від вкладу регіону в економічний потенціал країни. При цьому малася на увазі також завдання приглушити утриманські тенденції в окремих регіонах.

Однак це питання не було вирішене. По-перше, йшла війна в Афганістані, вимагала великих витрат, а отже витрат на утримання ВПК. Тому у держави не було можливості для збільшення частки національного доходу, що залишається в розпорядженні регіонів. По-друге, за того, що в країні діяла спотворена система цін, коли ціни на сировинні ресурси були необгрунтовано занижені, а цін на кінцеву продукцію завищені, обсяг створеного національного доходу в республіках з переважно сировинним виробництвом не відображав їх справжнього вкладу в економіку держави.

Крім того, податкова система і порядок справляння податків спотворювали показники вкладу республік в економіку держави. Один з головних джерел бюджетних доходів - податок з обороту - стягувався головним чином з товарів народного споживання, і він був у тих республіках, де ці товари вироблялися. У сировинних республіках в результаті проведеної політики спеціалізації і кооперації виробництва, підприємств, що виробляють товари такі, було недостатньо, а отже, не вистачало для доходів їх бюджетів податку з обороту. Для забезпечення доходами бюджетів цих республік їм із союзного бюджету виділялися дотації, що створювало видимість утриманства цих республік. У свою чергу це давало привід для націоналістів-сепаратистів як у регіонах, так і в центрі до взаємних звинуваченнях, до розпалювання міжнаціональних суперечностей, до формування громадської думки про доцільність розпаду СРСР.

Це знайшло відображення і в боротьбі союзного і республіканських парламентів. Ті, що прийшли на гребені хвилі демократичного руху в ці парламенти економічно некваліфіковані депутати замість пошуку шляхів виходу із кризи, створення законодавчої бази для поліпшення економічної ситуації в країні, посилення депутатського контролю за формуванням та використанням урядом бюджетних коштів, деструктивної займалися політичною діяльністю, спрямованої на протистояння центру і регіонів.

Разом з тим, як показав досвід Китаю, де реформування економіки йшло в умовах регулюючої ролі держави, цей процес протікав відносно безболісно, але протягом багатьох років. Чи не з огляду на цей досвід, в СРСР частина партійного керівництва і демократичної громадськості стала закликати до більш швидким, радикальним реформам в політиці і в економіці. До таких настроїв підштовхували посилення кризових явищ в економіці і вибухнула політична криза в Азербайджані, Вірменії, Грузії, Литві з масовими виступами населення. При цьому для придушення заворушень довелося використовувати збройні сили. Крім того, з початку 90-х років по країні прокотилися страйк робітників, які вимагали підвищення зарплати.

У цих умовах керівництво СРСР ухвалює рішення про підготовку нового союзного договору в якому повинно було знайти відображення розширення прав союзних республік. Однак у серпні 1991-го, напередодні підписання цієї угоди, група осіб з вищого складу керівництва держави ввела в країні надзвичайний стан. Непослідовна політика, що проводиться президентом СРСР М. Горбачовим С., підірвало до нього довіру. 8 грудня президенти РРФСР, України і Білорусії Б.Н. Єльцин, Л.М. Кравчук і С.С. Шушкевич підписали угоду, в якій констатувалося, що «Союз РСР як субєкт міжнародного права й геополітична реальність припиняє своє існування". Таким чином, на основі союзних республік було створено самостійні незалежні держави.

Після розпаду СРСР у Росії починається етап радикальних реформ. Сформований новий уряд Росії проведення тих реформ засновували на монетаризм і шокової терапії. Це виразилося в прискорену приватизацію державної власності, відмову від державного регулювання цін і штучного валютного курсу рубля, планового керівництва економікою і планового розподілу продукції підприємств, бюджетних дотацій галузях народного господарства і населенню, адміністративної привязки виробника продукції до споживача та ін

Таким чином країна переходила на капіталістичну систему господарювання. Перешкод до такого переходу не було. Зазвичай, як свідчить досвід всесвітньої історії, опір переходу до нового суспільно-економічного ладу надавали класи та соціальні верстви населення, які втрачають свою власність і влада. У Росії до цього часу було створено безкласове суспільство. Практично вже не існувало відмінностей методу класом робітників і класом селян. Не було і правлячого класу власника засобів виробництва, що втрачає владу, а правляча партійно-бюрократична еліта сподівалася залишитися при владі і не противилася змінам.

Що ж стосується власності на засоби виробництва, то її ніхто не губив, так як вона була державною. Навпаки, у результаті змін представники партійно-бюрократичної еліти, керівники підприємств, представники тіньової економіки і кримінального миру, що мають владу і гроші, заволоділи нею.

Населенню ж через засоби масової інформації вселялося думка про те, що за умов соціалізму та державної власності неможливо ефективно організувати виробництво та забезпечити прийнятний рівень життя. В умовах багаторічного постійного товарного та продовольчого дефіциту, низької зарплати населення психологічно було підготовлено до такого стану, який охарактеризував К. Маркс: «Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця" 1. Всі ці обставини сприяли переходу країни до капіталізму. Переходу без опору, безкровне, але аж ніяк не безболісного для економіки і населення.

Таким чином, мілітаризація економіки, надмірна гонка озброєнь, ведення військових дій в інших країнах, надання військової та економічної допомоги країнам, що йдуть в форваторе ідеологічної і зовнішньої політики СРСР, недостатньо ефективне господарювання і безгосподарність призвели до виснаження держави і розладу економіки країни, стали причиною економічного, а потім і політичної кризи і, нарешті, розпаду СРСР.

Наслідком цього стали руйнування єдиного економічного простору і господарських звязків, втрата економічних переваг від міжрегіональної інтеграції, занепад економіки, зниження життєвого рівня населення, ідеологічний розбрат, нестійке внутрішньополітичне становище, психологічний дискомфорт у суспільстві. З позиції міжнародних відносин розпад СРСР призвів до ліквідації балансу двох наддержав в світі і гегемонії США.

Які почалися після розпаду СРСР реформи призвели до поглиблення економічної кризи. По-перше, такі кардинальні зміни, повязані зі зміною форм власності і політичних інститутів, не можуть проходити безболісно. По-друге, реформи проводилися поспішно, без ретельної методологічної та організаційної підготовки. По-третє, була зруйнована централізована, планово-розподільна система управління, а на створення ринкових відносин потрібен час.

Все це знайшло відображення в зниженні найважливіших економічних, демографічних і соціальних показників.

За період 1992-1995 рр.. в Росії обсяг промислового виробництва скоротився на 81%, сільськогосподарської продукції - на 53%, національного доходу - на 63%. Середньорічна чисельність зайнятих у народному господарстві знизилася з 72,1 до 67,1 млн.чол. Реальні доходи населення склали в 1995 р. 40% до рівня 1991 р., а частка жителів з доходами нижче прожиткового мінімуму - 24,7% до загальної чисельності. Введення в дію житлових будинків знизився з 29,2 до 9,5 млн. кв. м. Якщо в 1992 р. природний приріст населення (тобто різниця між числом народилися і числом померлих на 1000 жителів) був 1,5 проміле, то у 1995 р. він склав - 5,7 проміле. Незважаючи на те, що в країну за ці роки прибуло 3,8 млн. чол., Число жителів Росії знизилося з 148,8 млн. до 147,9 млн. чол. 2

У 1993 р. уряду опозиційні сили, до якої увійшли представники різних течій від комуністів до фашистів, зробили спробу перешкодити капіталістичному шляху розвитку країни. На початку жовтня 1993 вони спробували захопити телецентр і інші обєкти в Москві. Країна була на порозі громадянської війни. Тільки за допомогою військових частин вдалося ліквідувати цей виступ і що насувається громадянську війну.

Вибори в червні 1996 р. Президента Росії і перемога на них Б.Н. Єльцина вирішили питання на користь капіталістичного розвитку Росії.