Реформи 50-х років

При розробці реформ враховувалися вимоги чолобитних, звернених до царя і написаних в 1549 р. дворянином і письменником І.С. Пересветова.

Реформи включали створення нової системи центральних органів управління - наказів, В середині XVI ст. в Росії діяло близько 20 наказів, кожний з яких відав певними справами. Так, Посольський наказ регулював відносини із зарубіжними країнами, Пушкарский наказ - артилерією, Розбійний - справами про охорону феодальної власності, Великий наказ - державними фінансами, Ямської - поштовим звязком і поштовими станціями (ямами). Помісний - державними землями, які роздають дворянам. На чолі наказу стояв знатний боярин - великий державний чиновник, йому підпорядковувалися дяки і піддячі. Накази відали збором податків і судами. Діяли накази, що відали певними територіями, - Наказ Сибірського палацу, Наказ Казанського палацу.

Склад Боярської думи був розширений Іваном IV в три рази.

Для вирішення найважливіших державних справ Іван IV став скликати святі збори - Земський собор. До нього входили представники боярства, служилого дворянства, духовенства, купців, посадських людей. Це свідчило про створення станово-представницької установи та перетворення Росії в станово-представницьку монархію. На Земському соборі обговорювалися питання зовнішньої політики та фінансів, а також обрання нових царів. Перший Земський собор був скликаний в 1549 р., він прийняв рішення про складання нового Судебника і сформулював програму реформ XVI ст. Земський собор 1550 прийняв новий Судебник, що підтвердив право переходу селян тільки в Юрєв день і збільшив плату за «літнє».

Земські собори мали дорадчий характер і не обмежували влади царя, але, безумовно, завдяки їм політичні заходи верховної влади проводилися на місцях в життя. Однак земські собори в Росії проводилися тільки за потребою, тобто нерегулярно.

У XV-XVI ст. на Русі були створені і органи місцевого управління - система намісництва. Намісники посилалися государем і Боярської думою в міста і землі. У функції намісників входили збір податків з населення, контроль за використанням указів великого князя, здійснення суду і розправи. За виконання цих обовязків платні вони не отримували, а утримувалися за рахунок поборів з місцевого населення. Такий порядок оплати їх послуг називався годуванням. Оскільки намісники були надані самі собі, то вони зловживали своїми повноваженнями, від чого страждало населення.

Реформи 50-х рр.. XVI ст. торкнулися і місцевого управління - система годувань була скасована. За губної реформи на місцях заснували спеціальні посади губних старост (повітових, окружних), що обиралися з дворян. У функції губних установ було передано ведення справ про розбійників і злодіїв, вилучених з суду намісників. Таким чином, губні старости отримали більшу владу над місцевим населенням, що також свідчило про зміцнення центральної влади. Ця реформа забезпечила приплив додаткових коштів у скарбницю (подати, раніше привласнювали кормленщікамі), посилила становище дворянства в адміністративному апараті на місцях, сприяла усуненню пережитків феодальної роздробленості в місцевому урядовому апараті. З іншого боку, вона посилила опір боярства.

У 1550 р. була проведена військова реформа, спрямована на зміцнення збройних сил країни. Було створено нове постійне військо, озброєне вогнепальною зброєю (пищалями) і холодною зброєю (сокирами й мечами). Таке військо стали називати стрілецьким. Особисту охорону царя забезпечував спеціальний загін у 3 тис. чоловік. Наприкінці XVI ст. чисельність стрілецьких військ досягла 25 тисяч чоловік. Служба стрільців проходила в Москві і практично в усіх великих містах. Постійне стрілецьке військо стало потужною бойовою силою Московської держави. Було складено Укладення про службу (видано у 1556 р.), згідно з яким встановлювалися дві форми проходження військової служби: за отечеству (тобто за походженням) і по приладу (тобто з набору).

Службу з батьківщині проходили дворяни та боярські діти. Служба починалася з 15 років, тривала все життя і переходила в спадщину. Такі служилі люди складали основну частину збройних сил - кінне ополчення феодалів, забезпечувалися платнею і землею.

Службу по приладу проходили стрільці.

Вливалися до війська і козаки, що жили на Дону. У 1571 р. був складений перший Статут з організації сторожової і станичної служби на кордонах.

До кінця XVI ст. склад російських військ перевищував 100 тисяч чоловік. Крім того, було 2500 найманих поляків, німців та інших іноземців.