Християнізація Русі

З утворенням і розвитком давньоруської держави, формуванням єдиної руської народності язичництво, з його безліччю божеств у кожному роді, традиціями родового ладу і кровною помстою, людськими жертвопринесеннями і пр., перестало відповідати нових умов суспільного життя. Вжиті київським князем Володимиром I (980-1015) на початку свого правління спроби кілька порядок обряди, підняти авторитет язичництва, перетворити його в єдину державну релігію виявилися безрезультатними. Язичництво втратило колишню природність і привабливість у сприйнятті людини, подолав племінну вузькість і обмеженість.

Сусіди Русі - Волзька Болгарія, що сповідували іслам, Хазарський каганат, який прийняв іудейство, католицький Захід і центр православя - Візантія намагалися знайти єдиновірства в особі стрімко набирає сили Російської держави. І Володимир I на спеціальному Раді в Києві, вислухавши послів від сусідів, прийняв рішення - для ознайомлення з усіма релігіями і вибору кращої розіслати в усі землі російські посольства. В результаті було обрано православне християнство, яке вразило русичів пишністю оздоблення соборів, красою та урочистістю служб, величчю і благородством православної християнської ідеї - свого роду ідилії всепрощення і безкорисливості.

Перші достовірні відомості про проникнення християнства на Русь відносяться до XI ст. Християни були серед дружинників князя Ігоря, християнкою була княгиня Ольга, хрестився в Константинополі і спонукати до цього сина Святослава. У Києві були християнська громада та церкву Святого Іллі. До того ж давні торгові, культурні і навіть династичні звязки (сам Володимир Красне Сонечко був одружений із сестрою візантійських імператорів Анною) Київської Русі і Візантії зіграли в цьому виборі не останню роль. До речі, близькі родинні стосунки правлячих династій, у свою чергу, виключали васальну залежність молодого російського держави від візантійського центру християнства.

Київський князь Володимир, хрестився в 988 р., почав енергійно стверджувати християнство в державному масштабі. За його наказом жителі Києва були хрещені в Дніпрі. За порадою християнських священиків, в основному вихідців з Болгарії та Візантії, дітей «кращих людей» передавали духовенству для навчання грамоті, християнських догматів і виховання в християнському дусі. Подібні дії були здійснені і в інших землях. На півночі країни, де залишалися сильні язичницькі традиції, спроби хрещення часом зустрічали труднощі, приводили до повстань. Так, для підкорення новгородців потрібна була навіть військова експедиція киян на чолі з дядьком великого князя Добринею. І протягом ряду наступних десятиліть і навіть століть у сільських місцевостях існувало двовірство - своєрідне поєднання колишніх уявлень про світ надприродного, язичницькі кургани, буйних свят рідної старовини з елементами християнського світогляду, світосприйняття.

Прийняття християнства мало велике значення для подальшого розвитку давньоруської держави. Воно ідеологічно закріплювала єдність країни. Створювалися умови для повноправного співпраці племен Східно-Європейської рівнини в політичній, торговельній, культурній сферах з іншими християнськими племенами і народностями на основі спільних духовних і моральних принципів. Хрещення на Русі створило нові форми внутрішнього життя і взаємодії з навколишнім світом, відірвало Русь від язичництва і магометанську Сходу, зблизивши з християнським Заходом.

Християнство на Русі було прийнято в східному, візантійському варіанті, пізніше отримав назву - православя, тобто правдива віра. Українське православя орієнтувало людини на духовне перетворення. Проте православя не давало стимулів для суспільного прогресу, для перетворення реального життя людей. Надалі таке розуміння цілей життя стало розходитися з установкою європейського типу на що перетворює діяльність, стало гальмувати розвиток.