Освіта давньоруської держави

Одним з найбільших держав європейського Середньовіччя стала в IX-XII ст. Київська Русь. На відміну від інших країн східних, так і західних, процес формування російської державності мав свої специфічні риси. Одна з них - просторова і геополітична ситуація - Російське держава займала середнє положення між Європою і Азією і не мало яскраво виражених, природних географічних кордонів у межах величезного рівнинного простору. У ході становлення Русь зайняла особливості як східних, так і західних державних утворень. Крім того, потреба в постійному захисті від зовнішніх ворогів значній території змушувала обєднуватися народи з різним типом розвитку, віросповідання, культури, мови тощо, створювати сильну державну владу і мати значний народне ополчення.

Ближче всіх до історичної істини у висвітленні початкових фаз розвитку Русі, очевидно, виявився один з ранніх російських істориків монах-літописець Нестор.У «Повісті временних літ» початок формування Київської Русі він представляє як створення в VI ст. потужного союзу словянських племен у середньому Подніпровї. Цей союз прийняв назву одного з племен «рос», або «рус». Обєднання кількох десятків окремих дрібних лісостепових словянських племен у VIII-IX ст. перетворюється на суперетнос з центром у Києві. Русь цього періоду згідно посади ареалу дорівнювала Візантійської імперії.

Далі літописець Нестор стверджує, що ворогували між собою племена ільменських словян, кривичів і чудь запросили варязького князя для наведення порядку. Князь Рюрик (? - 879) нібито прибув з братами Синеус і Трувор. Сам він правив у Новгороді, а брати - у Білоозері і Ізборськ. Варяги поклали початок великокнязівської династії Рюриковичів.Зі смертю Рюрика при його малолітнього сина Ігоря опікуном стає конунг (князь) Олег (? - 912), прозваний Віщим. Після вдалого походу на Київ йому вдається обєднати в 882 р. Новгородську та Київську землі в давньоруську державу - Київську Русь зі столицею в Києві, за визначенням князя - «матірю міст руських».

Початкова нестабільність державного обєднання, прагнення племен зберегти свою відособленість іноді мали трагічні наслідки. Так, князь Ігор (? - 945) при зборі з підвладних земель традиційної данини (полюддя), вимагаючи значного перевищення її розміру, був убитий. Княгиня Ольга, вдова Ігоря, жорстоко помстившись за чоловіка, все ж таки фіксувала розмір данини, встановивши «уроки», і визначила місця (погости) і терміни її збору. Їхній син Святослав (942-972) державну діяльність поєднав зі значною полководницький. У період свого правління він приєднав землі вятичів, переміг Волзьку Болгарію, підкорив мордовські племена, розгромив Хозарський каганат, вів успішні військові операції на Північному Кавказі та Азовському узбережжі, відбив натиск печенігів і пр. Але повертаючись після походу на Візантію, загін Святослава був розбитий печенігами, а сам Святослав убитий.

Обєднувачем ж усіх земель східних словян у складі Київської Русі став син Святослава - Володимир (960-1015), прозваний народом «Красне Сонечко», спорудив для зміцнення кордонів держави від набігів кочівників численних ряд прикордонних фортець.