Загальна характеристика західноєвропейського середньовіччя (XVII-V ст.)

Середньовічне суспільство Західної Європи було аграрним. Основа економіки сільське господарство, і в цій сфері була зайнята переважна більшість населення. Праця в сільському господарстві так само, як і в інших галузях виробництва, був ручним, що зумовлювало його низьку ефективність і повільні в цілому темпи техніко-економічної еволюції.

Переважна частина населення Західної Європи протягом усього періоду Середньовіччя жила поза містом. Якщо для античної Європи міста були дуже важливими - вони були самостійними центрами життя, характер якої був переважно муніципальний, і приналежність людини до міста визначала його громадянські права, то в Середньовічної Європі, особливо в перші сім століть, роль міст була незначною, хоча з плином час вплив міст посилюється.

Західноєвропейське Середньовіччя - це період панування натурального господарства і слабкого розвитку товарно-грошових відносин. Незначний рівень спеціалізації районів, повязаний з таким типом господарства, визначив розвиток головним чином далекої (зовнішньої), а не ближній (внутрішньої) торгівлі. Дальня торгівля була орієнтована в основному на вищі верстви суспільства. Промисловість в цей період існувала у вигляді ремесла та мануфактури.

Епоха Середньовіччя характеризується виключно сильною роллю церкви і високим ступенем ідеологізації суспільства.

Якщо в Стародавньому світі кожний народ мав свою релігію, яка відображала його національні особливості, історію, темперамент, спосіб мислення, то в Середньовічної Європі існує одна релігія для всіх народів - християнство, яке стало базою для обєднання європейців в одну сімю, складання єдиної європейської цивілізації.

Процес загальноєвропейської інтеграції був суперечливий: поряд із зближенням в галузі культури й релігії простежується прагнення до національної відокремленості в плані розвитку державності. Середньовіччя - це час утворення національних країн, які існують у вигляді монархій як абсолютних, так і станово-представницьких. Особливостями політичної влади були її роздробленість, а також зєднання із умовною власністю на землю. Якщо в античній Європі право володіти землею визначалося для вільного людини його національністю - фактом його народження в даному полісі і наслідками, що випливають з цього громадянськими правами, то в середньовічній Європі право на землю залежало від належності людини до певного стану. Середньовічне суспільство - станову. Основних станів було три: дворянство, духовенство і народ (під цим поняттям обєднувалися селяни, що ремісники, торговці). Сословия володіли різними правами та обовязками, грали різну суспільно-політичну та господарську роль.