Попередники древніх словян

На території нашої Батьківщини первісна людина зявився в період раннього палеоліту - давньокамяного століття (приблизно 700 тис. років тому). Заселення йшло з півдня, про що свідчать археологічні знахідки. Так, в районі Житомира і на Дністрі знайдені сліди перебування стародавніх людей 500-300 тис. років тому. Стоянки людей середнього палеоліту (100-35 тис. років до н.е.) виявлені на території Росії: на Середній і Нижній Волзі та в інших місцях. Поселення ці були порівняно нечисленні і розташовувалися на значній відстані один від одного.

У період пізнього палеоліту (35-10 тис. років до н.е.) на зміну людині вмілому (homo habilis) приходить людина розумна (homo sapiens), первісне стадо замінюється більш високою формою організації суспільства - родовий громадою.

Унікальним памятником епохи пізнього палеоліту є Сунгірьская (поблизу Володимира) культура. Археологічні знахідки розповідають про зовнішньому вигляді, одязі, матеріальну культуру та ритуальних обрядах того часу.

Стародавні люди займалися збиранням, мисливством, рибальством (що привласнює господарство), а пізніше - землеробством і скотарством (виробляюче господарство). Мотичним землеробство (вручну мотикою без тяглової сили) пізніше було замінено плужним - в плуг запрягали коні або воли.

В епоху бронзового віку (III-II тис. років до н.е.) почалася спеціалізація виробничого господарства. На Півночі в якості основного заняття залишаються полювання і рибальство, в степовій смузі переважають кочове скотарство і землеробство.

З появою залізної сокири (I тис. років до н.е.) стало можливим розчищати ділянки лісу під ріллю, землеробство просувалася все далі на Північ.

Застосування металевих (мідних, бронзових, залізних) знарядь праці підвищило продуктивність всіх видів господарської діяльності людей. З мисливських та землеробських племен виділяються скотарські. Це був перший великий суспільний поділ праці.

Поява металів, особливо застосування заліза, сприяло розвитку ремесел. Другий великий суспільний поділ праці сталося, коли ремесло від землеробства відокремилося. Це призвело до виробництва надлишків продукції, які йшли на торгівельний обмін не тільки всередині племені і на його кордонах, але і з більш далекими племенами. Посилився процес майнової диференціації.

Попередники древніх словян. На північних берегах Чорного моря, яке греки називали Понт Евксінський, в VII-VI ст. до н.е. виникли численні грецькі колонії - міста-держави (полісу). Найбільш відомі з них - Ольвія в гирлі річки Буг, Херсонес (староруське назва - Корсунь) в околицях нинішнього Севастополя, Пантікапей (на місці нинішньої Керчі), Фанагорія на Таманському півострові, Танаїс в гирлі річки Дон і ін Греки вели з місцевим населенням - скіфами - не тільки жваву торгівлю, але й робили на них свій культурний вплив. Греки купували в основному хліб, рибу, а продавали тканини, вино, олія, предмети розкоші.

У результаті таких звязків створювалися змішані елліно-скіфські поселення. З центром в Пантікапеї виникло Боспорське царство 1 (-V IV ст. До н.е.), що обєднав деякі грецькі міста, а також місцеві племена скіфів.

Скіфські кочові племена в VIII-VII ст. до н.е. пришли з Азії в південні і південно-східні степи, витіснивши пануючу тут етнічну спільність 2 землеробський народ кіммерійців, які пішли далеко до Фракії. Під загальною назвою «скіфи» 1 відомі численні кочові племена які розрізнялися за місцем заселення і своїх занять. Головним племям вважалися царські скіфи, що жили в пониззі Дніпра по лівому березі. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, на захід від них - скіфи-землероби і скіфи-орачі на середньому Дніпрі.

Основним заняттям скіфів було землеробство і скотарство. Скіфи-землероби торгували зерном причорноморськими з грецькими містами, де греки постачали зерно до Еллади. За світельству давньогрецького історика Геродота, вони вирощували «найкращу в світі пшеницю. Скіфи добре володіли ремеслами: обробляли залізо й бронзу, виготовляли зброю, виробляли шкіру. Про це свідчать численні археологічні знахідки в скіфських курганах.

На VI-IV ст. до н.е. скіфи обєдналися у великий племінний союз, на основі якого склалося Скіфське царство зі столицею в Неаполі Скіфській (поблизу нинішнього Сімферополя) Це держава являла собою союз войовничих племен на чолі з царем, а вожді племен очолювали війська під час походів. Влада царя передавалася у спадщину. У державі відбувалося поступовий розшарування населення, виділялися військова та жрецька аристократія. Основні роботи виконували вільні общинники - скотарі і землероби, працю рабів був незначним.

Геродот пише, що під другій половині V ст. до н.е. Скіфське царство займав величезний простір від Дона на сході до гирла Дунаю і Нижнього Дніпра на заході.

У III ст. до н.е. скіфів витісняє нова етнічна общьность-сармати, що жили до цієї на сході від Скіфії, за Доном. Межі сарматів, за свідченням давніх письменників, були розлогіші: майже від Карпат, Вісли, Дунаю до Дону, Волги, Уралу.

У II-III ст. н.е. сарматів витіснили германські племена готів, які прийшли у чорноморські степи з берегів Балтійського моря і зайняли територію від Дону до Карпат і Нижнього Дунаю.

Вождь готовий Германаріх, прославлений у піснях і переказах, обєднав не тільки готські племена, але і підпорядкував сусідні, у тому числі фінські та словянські.

IV-VII ст. відомі в історії як Велике переселення народів. Навалою гуннів (з 70-х рр.. IV ст.) Відкривається ряд послідовних азіатських нашестя в Європу. Гуни пройшли через південно-сибірські степи і через «великі ворота народів» між Уральським хребтом і Каспійським морем до Східної Європи. Вони розбили готовий, а їх старий вождь Германаріх в розпачі покінчив в собою. Очоливши потужний союз племен, гуни робили спустошливі походи в багато країн. Найбільшого могутності гуни досягли, коли їх очолив (в 440 р.) лютий вождь Аттила. Вони перейшли з чорноморських степів на захід, до Дунайської рівнину, нападаючи на Східну й Західну Римські імперії, брали у них викуп. Після смерті Аттіли в 453 р. союз гунів розпався.

У VI ст. їх змінили авари які мешкали у басейні Дунаю пригнічуючи підкорені племена, в тому числі і словян.

У VII ст. зявилося нове кочове племя хазари, які обгрунтували велике державу від Кавказьких гір до Волги і Середнього Дніпра - Хозарський (до кінця Х ст.) каганат.

Усі ці народи та племена не тільки передували появі на Східно-Європейській рівнині словянських племен, але вже й були сусідами з ними і надавали один на одного взаємний вплив.