Природні умови

 На складання і розвиток держави і її населення впливає ряд факторів, і, в першу чергу, таких, що географічне положення, кліматичні умови та природні.

Східна половина Європи являє собою рівнину, обмежену чотирма морями - Бєлим, Балтійським, Чорним і Каспійським й трьома гірськими хребтами - Карпатами, Кавказом і Уралом. До морів прямують численні річки з їх притоками, які у давні часи служили головним засобом повідомлення людей.

Тисячоліття тому вся північна частина Східно-Європейської рівнини відрізнялася суворим, холодним кліматом, була покрита дрімучими хвойними та листяними лісами, численними озерами і болотами. Грунти в цих місцях в основному суглинні і супіщані. Далі на південь йде смуга лісостепу, яка приблизно збігається зі смугою найбільш глибокого і потужного чорнозему. Ще далі розташовується степова смуга - безліса, але родюча і зручна для землеробства, А на південному сході рівнини, на північному узбережжі Каспійського моря знаходиться пустеля - непридатні для обробки пісковики та солончаки.

Клімат в середній смузі Східно-Європейський рівнини континентальний: на зміну жаркого, порівняно короткого літа з нетривалої активністю рослинного покриву приходить довга холодна і сніжна зима.

Всі ці природні умови робили різнобічний вплив на спосіб життя народів Східноєвропейської рівнини. У лісовій смузі, де після свого розселення в основному і проживали східні словяни, вся життєдіяльність людей була повязана з лісом. Його використовували як будівельний матеріал, паливо, для виготовлення домашнього начиння і т.п. З лісом були звязані основні промисли: мисливство і бортництво 1 - збір меду диких бджіл. Мясом тварин, здобутих на полюванні, люди харчувалися, з їх шкір робили одяг, а мед використовували для виготовлення солодощів і напоїв. У лісі ж місцеві жителі ховалися від нашестя ворогів.

Не менш сприятливий вплив на життя людей надавали і річки. Вони служили засобом сполучення між племенами, постачали людей рибою для їжі і для обміну. По берегах річок йшло розселення словянських племен: будувалися поселення - спочатку невеликі села, а потім великі села та міста.

Річкові шляхи згодом придбали міжнародне значення, зєднували вони вже не тільки окремі племена, а й різні народи і країни.

Найбільш важливим був відомий з VI ст. великий водний торговий шлях з Скандинавії до Візантії, який у літописі називається шляхом «із варяг у греки». Цей шлях ішов з півночі на південь, з Балтійського (Варязького) моря по річці Неві в Ладозьке озеро (озеро Нево), далі по річці Волхов в озеро Ільмень, з нього по річці лову, потім дрібними річками і волоком до верхівїв Дніпра, і вже по Дніпру до Чорного моря. Таким чином у східних словян здійснювався звязок з причорноморськими грецькими колоніями, а через них - з Візантією.

Другий міжнародний річковий шлях «з варяг у перси» йшов на південний схід по притоках верхньої Волги і далі з цієї річці в землі волзьких болгар і через Хозарська царство в Каспійське море. Цей торговельний шлях служив повідомленням з болгарами волзькими, Хозарський каганат і далі - з Середньою Азією та арабським світом: за своїм значенням він не поступався шляху «із варяг у греки».