Встановлення диктатури Наполеона і завойовні війни Франції

Перешкодою розвитку капіталістичних відносин в Європі в кінці XVIII першій половині XIX ст. продовжували залишатися феодально-абсолютистські порядки. У багатьох країнах Східної Європи в першій половині XIX ст. зберігалася особиста залежність селянина від поміщика. Дворянство виявляло послідовність і твердість у прагненні зберегти за собою влада, а молодая, зростаюча буржуазія вважала себе ущербною. Остаточне крах феодальних порядків супроводжувалося гострою класовою боротьбою, буржуазними революціями. Ступінь активності таких мас в революції (селянства, робітників, міської та сільської бідноти), їх натиск забезпечували більший або менший революції успіх, їхні результати і характер ліквідації феодалізму і його залишків.

Велика французька революція, що стала величезним за своїм значенням подією, дала потужний стимул для розвитку капіталізму. Її ідеї, які виражали загальні прагнення, поширювалися в усій Європі.

Тим часом Наполеон Бонапарт, що став у результаті 18 брюмера (9 листопада 1799 р.) першим консулом, що почав проводити політику в інтересах великої французької буржуазії. Були прийняті закони, що закріпили за новими власниками придбане ними в роки революції майно, складено кодекси законів про власність, торгівлі та інші, які підтримують розвиток капіталістичної промисловості.

Але народні маси були позбавлені багатьох прав, завойованих під час революції: заборонені спілки та страйки робітників, в судочинстві свідчення роботодавця проти робітників приймалися на віру. У Франції встановився режим термідоріанського реакції, що означав відновлення привілеїв дворянства та встановлення буржуазних порядків.

Основним напрямом зовнішньої політики Наполеона стали завойовницькі війни проти феодальних монархів. Французькі війська здобули ряд перемог над коаліціями європейських країн. У 1800 р. була одержана перемога у Північної Італії при Маренго. Підписаний у 1801 р. між Францією і Австрією Люневільскій світ поклав початок панування Наполеона в Європі. У 1805 р. в 120 км від Відня біля села Аустерліц Наполеон отримав одну з найяскравіших своїх перемог над австрійськими та російськими військами, французи захопили всю артилерію, обози і близько 20 тис. полонених. У битві було вбито близько 15 тис. росіян солдатів. У грудні 1805 р. в Пресбург між Францією і Австрією було підписано новий мирний договір (Росія в переговорах не брала участь).

Ліквідувавши Священну Римську імперію, Наполеон обєднав 16 німецьких держав у Рейнський союз і став його протектором. 14 жовтня 1806, в один день, Наполеоном були виграні два бої з пруськими військами - при Ієні і Ауерштадте. Він урочисто увійшов у Берлін, і в листопаді 1806 підписав декрет про континентальну блокаді, спрямований проти Англії.

Зовнішня політика уряду Наполеона ставала все більш агресивною, особливо після 1804 р., коли він був проголошений «імператором французів» і відновлена монархія. Це робило міжнародну обстановку в Європі напруженою. У безперервні війни Франції проти Росії відбулися битви в лютому при Прейсіш-Ейлау і в червні під 1807 Фрідланді. Росія змушена була підписати важкий Тільзітский світ, який давав Наполеону свободу дій в Західній Європі, а Олександру I - Півночі і на Південному Сході Європи. Росія приєдналася до континентальної блокади і погодилася на оборонний та наступальний військовий союз з Францією проти Англії. Тільзітский світ завдавав великої шкоди розвитку економіки та міжнародного престижу Росії.

1807-1812 рр.. були роками розквіту бонапартовской імперії. Країни Західної Європи, за винятком Англії, були завойовані Наполеоном. На шляху встановлення Францією всеєвропейської гегемонії стояла Росія. Без перемоги над Росією Франція уявлялася Наполеону недостатньо міцною і могутньої (див. гл. 14).